Цитата на публіцистичний стиль

Лінгвістично і в той час вичерпно осмислити публіцис­тичний стиль мови і мовлення непросто, бо лексично й граматично він неоднорідний. Цей стиль різножанровий, через що й розлогий стилістично, і водночас за багатьма визначальними ознаками помітно індивідуальний. Мов­лення у виявах публіцистичного стилю — це мовлення за­собів масової інформації: радіо, телебачення, преси тощо.

Публіцистичний стиль представлений багатьма під­стилями (жанрами), кожен з яких внутрішньо неодно­рідний, мовленнєво своєрідний. Наприклад, мовне офор­млення передової газетної статті багато в чому не збіга­ється з тим, що становить мовленнєву сутність ювілейної промови чи мітингового виступу або ж звичайного допи- су-інформації до газети чи репортажу, звіту, інтерв’ю, фейлетону, есе, повідомлення, реклами тощо.

У мові немає таких слів, словосполучень, структур речення, яких не можна було б використати залежно від комунікативної потреби в публіцистичному стилі, тому Публіцистичне мовлення вважається всеосяжним.

Публіцистичне мовлення найповніше, найкомпакт- ніше й найпоказовіше реалізується в писемній формі — у газетах, в іншій суспільно-політичній літературі. Менш повно воно виявляється в усній формі. В обох фор­мах публіцистики спільного значно більше, ніж особли­вого, індивідуального. їм притаманна трафаретність висловлювання, тобто вживання специфічно-стилетвір- них слів, словосполучень і речень найрізноманітнішої будови. Обидві форми публіцистичного стилю (писемна й усна) мають своєю метою висвітлення актуальних сус­пільно-політичних та інших проблем сучасності. Справ­жній творець публіцистичного слова прагне досягти мовленнєво-стилістичної майстерності, щоб постійно висловлюватись у засобах масової інформації найбільш логічно, образно, емоційно.

Терміни «журналіст» і «публіцист», «журналісти­ка» і «публіцистика» близькі за значенням і вживають­ся як синонімічні. Щоправда, термін «журналістика» певною мірою семантично ширший, він охоплює більше понять і професійно-практичних дій, вживається, зок­рема, в таких сполученнях слів, як інститут журна­лістики, студенти-журналісти, викладачі журналіс­тики (а не публіцистики), професія журналіста (а не публіциста). Наявні й інші менш важливі розмежуван­ня цих понять-термінів.

Однією з центральних мовних проблем і об’єктом аналізу журналістики (й публіцистики) є виявлення комплексу власне мовних явищ, які становлять основ­ний зміст публіцистичного стилю. Як і всі інші стилі, публіцистичний стиль позначений своєрідними стиле- твірними особливостями.

Лексичні, фразеологічні особливості. У цьому стилі широко використовується суспільно-полі­тична, економічна, юридична, культурно-освітня лек­сика, в певних межах — і філософська, технічна, сіль­ськогосподарська тощо. Добір кожної з груп лексики визначається тематикою публіцистичного висловлюван­ня. Наприклад, газетний жанр подекуди характеризує пишномовність вислову, навіть патетичність, піднесе­ність, запал, ентузіазм, схвильованість та ін. Журналісти у багатьох мовленнєвих ситуаціях уникають буденних, емоційно нейтральних слів і словосполучень, вдаючись до лексем, які виражають почуттєвість, експресію: за­мість хлібороби вживають творці високих врожаїв, за­мість селяни — трудівники полів і под. Простежується помірковане використання слів іншомовного походжен­ня: геноцид, ксенофобія, консенсус, реципієнт, статус, статут, диференціація та ін. Залежно від жанрової на­лежності газетного і, ширше, публіцистичного тексту ви­користовуються слова й словосполучення в тропеїчному, переважно метафоричному, значенні, чим вагомо поси­люється образність написаного. Також і фразеологізми у публіцистичному мовленні в його різних жанрах вжива­ються неоднаково: найбільше їх у жанрах, споріднених із художніми текстами (нариси, оповідання, байки, есе, меншою мірою — фейлетони, гуморески, епіграми тощо);

\ Граматичні, переважно синтаксичні, особливості. У більшості жанрів публіцистики вжи­ваються слова з найрізноманітнішими словотвірними афіксами — префіксами й суфіксами: безаварійний, бе­запеляційний, безатомний, безбарвний, безбережний, безбілетний, безбожний, безболісний, безбоязний, безвер­хий, безвигідний, безвиїзний, безвинний, безвиразний, безвихідний, безвідлучний, безвідмовний та ін. Зафіксо­вано приблизно 350 іменникових суфіксів, понад 50 прикметникових, майже 20 дієслівних, 10 дієприкмет­никових: нога — ніжка, ніженька, ножище; ліс — лісис- шість, лісівник, лісівництво, лісівницький, лісівничий, лісковий, лісний, лісник, лісників, лісниківна, ліснику­вати, лісництво, лісниця, ліснйчий, лісничиха, лісни- чівка, лісовий, лісовик, лісовиків, лісовичка, лісовище, лісисько, лісище та ін. У публіцистичному мовленні ви­користовуються всі паралельні форми того самого слова: синові й сину, журналістові й журналісту, Степанові й Степану (хоча природною є форма з -ові, -еві, -єві); чер­воний — червоніший і більш червоний, найчервоніший і найбільш червоний (форми більш червоніший, самий чер­воний — ненормативні). Незмірно розгалуженою є струк­тура речень. Нелітературно сконструйовані форми ре­чень будь-якої структури, крім поодиноких, стилістично вмотивованих, випадків, практично не допускаються.

Писемне й усне публіцистичне мовлення зорієнтова­не на передавання масової інформації, тому за ним зак­ріпилось синонімічне найменування мовлення за­собів масової інформації (мовлення ЗМІ). Цей термін означає те саме (чи майже те саме), що й терміни «мова журналістики» і «мова публіцистики». Термін «мова преси» охоплює все надруковане чи написане від руки в межах публіцистичного стилю. Терміни «мова те­лебачення» і «мова радіо» позначають суттєво інші жан­рові різновиди публіцистичного стилю, — ті, що вико­ристовуються в засобах масової інформації. Тексти, які звучать по телебаченню і радіо, зазвичай готують напе­ред. Значно рідше мовлення телебачення і радіо буває спонтанним, тобто непідготовленим (прямі діалоги або монологічні виступи дикторів, запрошених осіб тощо).

Публіцистичне мовлення в обох формах (писемній і усній) і в усіх жанрах характеризується такою визна­чальною функціональною публіцистичний ознакою, як інформатив­ність — насиченість сказаного комунікативно доціль­ним змістом. Це розповіді про умови й факти матеріаль­ного й духовного життя народу, оповіді про все нове й важливе в суспільному та родинному житті.

Багатогранність суспільного життя зумовлює розви­ток публіцистики, журналістики, їх теоретичне й прак­тичне збагачення, висвітлення в засобах масової інфор­мації усього суттєвого, важливого і актуального для всіх чи більшості реципієнтів незалежно від їхньої про­фесії, віку, статі та ін.

Всесвітня, зокрема й українська, публіцистика в наш час — це дуже розгалужена система літературно- мовної творчості багатьох журналістів.

 

Стилетвірні засоби публіцистики в її писемній формі найповніше представлені в своєрідних особливостях мовлення газет і журналів переважно суспільно-полі­тичного змісту. Газети — це періодичні, переважно щоденні, друковані на великих аркушах паперу видан­ня, які містять різноманітні матеріали про поточні події суспільно-політичного, культурного та економічного життя. Словотвірне поле слова «газета» досить широке: газетка, газетний, газетник, газетниця, газетяр, га­зетярка, газетярство, газетярський. Журнал — пе­ріодичне друковане видання у вигляді книги або зоши­та для систематичних записів про що-небудь; книги для обліку відвідувань та успішності учнів.

Публіцистичне мовлення різноаспектне, багатожан­рове. В ньому вже сформувались такі найважливіші жанри, різновиди публікацій:

—       —статті. Це різні за обсягом і тематичною зорі- єнтованістю публікації, переважно з найбільш актуаль­них проблем життя;

-—замітки. Так називають стислі журналістські повідомлення про щоденні, важливі майже для всіх (Що саме відбулося? Де? Коли? і под.) новини. Вони на­лежать до найдавнішого й найпоширенішого публіцис­тичного жанру;

—  звіти. У них досить повно розповідається про певну подію (події), про позитивне й негативне в одній із сфер життя, пропонуються способи поліпшення стану справ (звіти державних установ, партійних і профспіл­кових організацій, конференцій, симпозіумів, семіна­рів, виробничих зібрань, нарад та ін.);

—  інтерв’ю. Підготовлювана (підготовлена) до друку розмова, дискусія журналістів з політичним, гро­мадським чи будь-яким іншим діячем, здебільшого з до­сить відомою особою, з певної соціально важливої про­фесії, проблеми, події. Типова мовна форма інтерв’ю — діалогічна (питання — відповідь);

—  репортажі. Без цього жанру не обходяться жодна газета, суспільно-політичний журнал чи радіо, телебачення. Репортажі містять оперативну, динаміч­ну, точну, неоднакову за емоційністю інформацію про щось важливе в державі, світі;

—  кореспонденції. Ці публікації інформують про що-небудь нове, виробничо й політично важливе в житті. У них популяризується передовий досвід або ж ідеться про певні суттєві недоліки, визначаються шляхи їх усунення;

—  рецензії. Вони містять критичний аналіз, оцін­ку художнього, наукового та інших творів. Цей жанр поєднує в собі точність і логіку висловлювання, може ускладнюватись чи доповнюватись елементами худож­ньої образності;

—  огляди. В них дається оцінка певних фактів у деяких сферах життя (міжнародний огляд, економіч­ний огляд, спортивний огляд, кіноогляд та ін.);

—  есе. Це наукові, критичні та інші оповіді, які позначені вишуканістю форми;

—  листи. Найчастіше так називають публіцистичні тексти, які містять повідомлення про що-небудь; ними мовці писемно спілкуються на відстані. Розрізняють такі види листів: відкритий лист, лист-послання, лист без адре­си, звернення (державного діяча тощо), заява, привітання;

—  нариси. У формах цього жанру на документаль­ній основі узагальнено описуються важливі соціально- політичні події, центром яких є людина, її характер, поведінка. Для цього використовують деякі засоби ху­дожнього мовлення (тропи, особливо метафори, тощо). Нариси мають підвиди: нариси-замальовки, нариси портретні, проблемні, подорожні, пейзажні та ін.;

—  реклами. Ними у формі плакатів, оголошень то­що популяризуються певні твори, видовища, послуги з метою привернути до них увагу слухачів або читачів;

—  сатиричні жанри. Це переважно фейлетони, памфлети (гостровикривальні оповіді, в яких ідеться про найбільш суспільно негативні чи навіть небезпечні яви­ща), байки (сатиричні чи гумористичні розповіді алего­ричного змісту), гуморески, епіграми (ритмічно заверше­ні частини сатиричного вірша або окремий вірш не більш як із 14 рядків), пародії (в них автор сатирично чи гумо­ристично наслідує творчу манеру, мовлення інших осіб, навмисно перебільшуючи реальні якості того, хто став об’єктом пародіювання, яке здебільшого призводить до комізму), сатиричні афоризми (стислі, дотепні й зручні для запам’ятовування оповіді глибокого змісту);

До інших жанрів журналістики належать портрет­ні зображення (фото), пейзажі, натюрморти (найчасті­ше — зображення дичини, риби, предметів побуту, кві­тів, фруктів тощо), фотозамітки (знімки з коментарем), фоторепортажі, фотонариси та ін.

Публіцистичне мовлення виразно своєрідне перед­усім своєю лексикою і синтаксичною будовою, що пояс­нюється комунікативною зорієнтованістю публіцистич­них текстів: у газетах, у громадсько-політичних журна­лах, у виступах по радіо і телебаченню вкрай важливо висловлюватись точно і образно, щоб якнайбільше впливати на читачів і слухачів (глядачів), на їхню розу­мову і почуттєву сфери, на мислення, свідомість. Вис­ловлюватися публіцистично — писемно чи усно — озна­чає торкатися здебільшого справ життєво важливих, не суто індивідуальних, а громадських, колективних і ак­туальних.


Закрыть ... [X]

Публіцистичний стиль української мови в інтернеті - LiveInternet Конфеты из сухофруктов и орехов своими руками

Цитата на публіцистичний стиль Цитата на публіцистичний стиль Цитата на публіцистичний стиль Цитата на публіцистичний стиль Цитата на публіцистичний стиль Цитата на публіцистичний стиль Цитата на публіцистичний стиль Цитата на публіцистичний стиль